Історики різних шкіл думок мають різні погляди на правління ярославичів. Однак, багато з них підкреслюють те, що правління ярославичів дійсно ознаменувалося посиленням міжусобиць, послабленням єдиновладя та зростанням політичної ролі місцевих князів.

Спершу, посилення міжусобиць було результатом конфліктів між нащадками Ярослава Мудрого за престол, які часто ведуть до внутрішнього розпаду та розбрату. Це призвело до падіння центральної влади і зростання впливу місцевих князів на свої території.

Послаблення єдиновладя також було очевидним у цей період. Замість централізованої влади, князі дедалі більше визнавали свою автономію і вести власну зовнішню та внутрішню політику. Це призвело до чергового розпаду держави та зросу впливу місцевих князів.

На завершення, зростання політичної ролі місцевих князів було найбільш очевидним на цьому етапі історії Київської Русі. Вони не лише стали виступати як військові командувачі національних війн, а й брали участь у складних політичних перемовинах та дипломатичних переговорах. Їхні рішення мали значення не лише для конкретного князівства, а й для всієї держави в цілому.

Отже, можна підтвердити твердження про те, що правління ярославичів справді супроводжувалося посиленням міжусобиць, послабленням єдиновладя та зростанням політичної ролі місцевих князів.