Методи боротьби під час кампанії громадської непокори в Індії і національної революції в Китаї відрізнялися за своєю спрямованістю та широтою. У Індії під час кампанії громадської непокори Махатма Ганді пропагував ненасильницькі методи боротьби, такі як голодування, цивільний непокір, масові піші марші і цивільний дизобедієнція. В основному, головною метою була виборка правиль з британського колоніального правління та досягнення незалежності.

У Китаї під час національної революції під керівництвом Сунь Ятсена та потім Мао Цзедуна використовувалися більш радикальні методи, такі як збройний протест проти національних та іноземних ворогів, організація військових операцій та загальний збройний повстанський рух проти державної влади. Головною метою революційників було відновлення національної єдності, створення нової національної держави та зруйнування феодальної системи.

Отже, відмінною рисою методів боротьби в Індії та Китаї була спрямованість на досягнення конкретних цілей - зазначена індійська - ніст домагалася виходу з під контролю Британії, укінчення їхнього колоніального правління та набуття незалежності, тоді як китайські націоналісти та комуністи боролися як за національну незалежність, так і за ідеологічні та соціальні перетворення в країні.