Правителі Туреччини та Ірану спрямовували основні реформи на розвиток економіки, шкільної системи, судової системи, оподаткування та військової справи. Також вони намагалися провести політичні та соціальні перетворення, включаючи рівність перед законом, свободу вірувань та політичні свободи.