Правління цих монархів вважається освіченим абсолютизмом через їхню спробу впровадження просвітницьких та реформаторських ідей у свої країни, при цьому зберігаючи абсолютну владу монарха. Вони докладали зусиль для модернізації своїх країн, підтримували освіту, науку, мистецтво, просвітництво та інновації. Вони також спрямили свою політику на поліпшення умов життя населення та зменшення соціальних нерівностей. Такий підхід був спрямований на поєднання авторитарної влади з просвітництвом та реформами, щоб зміцнити свою легітимність серед населення.