Тетяна, мудра й благородна,
У серці своїм Онегіна кохає.
Поезія в серці горить вогненна,
Їй вірний і пристойний Онегін завжди співає.

Онегін, чоловік без теплого серця,
Що від Тетяни коханням обдарований.
Та його душа, як пуста печера,
Не вірить у кохання і щастя заклинанням огунь розжарюваний.

Але вони, Тетяна і Онегін,
Як дві протилежні сили, відлиті в камінь.
І хоч доля їм дарує різні долі,
В серці їхнім завжди буде печаль та туга, немов таємний син.