Вона милувала море своєю красою,
Як художник своєю роботою гордиться.
Її крила під сонцем блищали,
І вітер їх відчував на відстані.

Та не відгуки моря їй не були спокійними,
Її серце шукало щось більше, вище.
Так чайка на крижині німо стояла,
І в серці її горіли нездійснені мрії.

Вона хотіла літати високо,
Над горами, над океанами слідувати.
Та крижина тримала її на землі,
І не відпускала, не давала полинути.

Але чайка не відступала,
Вона боролася з крижиною своєю.
І одного дня вітер знову заніс її у височінь,
Де вона знайшла свою вольну землю.