Українські землі у 2 половині 14-15 століття були в основному натурально-грошовими господарствами. Найбільш поширеною формою господарювання була панська власність, коли поміщицькі панства володіли значними територіями та мали під собою численних кріпаків, які працювали на панів за домовленістю.

У цей період активно розвивалася сільське господарство – вирощували зернові культури, овочі, фрукти, розводили худобу. Крім того, розвивалось ремесляне виробництво, особливо у містах. Також значною була торгівля з Європою та Сходом, що сприяло розвитку економіки.

Українські землі в цей період були під владою Литовського королівства, а пізніше – під пануванням Руського князівства та Польсько-Литовської королівської держави. Несприятливі умови – міжусобні конфлікти та війни – обмежували економічний розвиток регіону, проте натуральний характер господарств українських земель продовжував домінувати впродовж цього періоду.